Мирнi люди 2 (2024, -) смотреть фильм онлайн
«Мирні люди» — це документальний фільм, який триває близько 97 хвилин і вийшов у 2024 році. Його створила режисерка Оксана Карпович разом з командами з України, Канади та Франції.
У центрі стрічки — справжні телефонні розмови російських військових, які українські спецслужби перехопили на початку повномасштабного вторгнення. Солдати дзвонять додому рідним, дружинам, матерям, розповідають про те, що бачать і роблять. Спочатку в їхніх голосах чути впевненість і навіть ейфорію від «швидкої перемоги». Потім тон змінюється — з’являються розчарування, скарги, розповіді про мародерство, про жорстокість, про те, як війна забирає в них людське.
Ці розмови звучать на тлі кадрів з українських сіл і міст — Київщина, Миколаївщина, Харківщина. Ми бачимо зруйновані будинки, розбиті дороги, людей, які намагаються жити далі: хтось прибирає уламки, хтось годує котів серед руїн, хтось просто стоїть і дивиться на те, що лишилося від їхнього дому. Ніяких пояснень чи коментарів немає. Тільки голоси з одного боку і мовчазні наслідки — з іншого.
Фільм показує два світи, які існують паралельно. З одного боку — буденні розмови про гроші, про ремонт квартири, про те, як скоро повернуться додому. З іншого — те, що ці люди принесли в Україну. Контраст виходить дуже сильним і болісним. Звичайні слова про сімейне життя звучать зовсім інакше, коли розумієш, що відбувається за кадром.
Робота над картиною тривала майже два роки. Режисерка прослухала десятки годин записів, щоб обрати найточніші фрагменти. Вона не хотіла просто показати жахи — вона хотіла, щоб глядач сам відчув цю прірву між тим, як люди себе бачать, і тим, що вони роблять.
Ця стрічка не дає легких відповідей. Вона просто ставить питання про те, як пропаганда, безкарність і звичка до насильства змінюють людей. І про те, як у відповідь на все це українці продовжують триматися за своє звичне життя, за маленькі щоденні звичні речі, які стають жестом спротиву.
«Мирні люди» вже показали на багатьох міжнародних фестивалях, де фільм отримав нагороди й відзнаки. Він справді змушує задуматися і надовго залишається в пам’яті.
У центрі стрічки — справжні телефонні розмови російських військових, які українські спецслужби перехопили на початку повномасштабного вторгнення. Солдати дзвонять додому рідним, дружинам, матерям, розповідають про те, що бачать і роблять. Спочатку в їхніх голосах чути впевненість і навіть ейфорію від «швидкої перемоги». Потім тон змінюється — з’являються розчарування, скарги, розповіді про мародерство, про жорстокість, про те, як війна забирає в них людське.
Ці розмови звучать на тлі кадрів з українських сіл і міст — Київщина, Миколаївщина, Харківщина. Ми бачимо зруйновані будинки, розбиті дороги, людей, які намагаються жити далі: хтось прибирає уламки, хтось годує котів серед руїн, хтось просто стоїть і дивиться на те, що лишилося від їхнього дому. Ніяких пояснень чи коментарів немає. Тільки голоси з одного боку і мовчазні наслідки — з іншого.
Фільм показує два світи, які існують паралельно. З одного боку — буденні розмови про гроші, про ремонт квартири, про те, як скоро повернуться додому. З іншого — те, що ці люди принесли в Україну. Контраст виходить дуже сильним і болісним. Звичайні слова про сімейне життя звучать зовсім інакше, коли розумієш, що відбувається за кадром.
Робота над картиною тривала майже два роки. Режисерка прослухала десятки годин записів, щоб обрати найточніші фрагменти. Вона не хотіла просто показати жахи — вона хотіла, щоб глядач сам відчув цю прірву між тим, як люди себе бачать, і тим, що вони роблять.
Ця стрічка не дає легких відповідей. Вона просто ставить питання про те, як пропаганда, безкарність і звичка до насильства змінюють людей. І про те, як у відповідь на все це українці продовжують триматися за своє звичне життя, за маленькі щоденні звичні речі, які стають жестом спротиву.
«Мирні люди» вже показали на багатьох міжнародних фестивалях, де фільм отримав нагороди й відзнаки. Він справді змушує задуматися і надовго залишається в пам’яті.
Читать далее...
Всего отзывов
0